Дитячі ігри та забави

У житті кожної дитини гра - основний і найбільш доступний вид діяльності та важливий засіб духовного й фізичного виховання завжди посідала значне місце. Ігри зародилися ще у прадавні часи. Розвиваючись. вони вбирали риси різних суспільних формацій, життєвих укладів. У давнину чимало з них приурочувалися до певних свят і мали обрядовий характер.

Будь-яка гра – чи то рухлива, чи з елементами драматизації – дає поштовх фантазії та творчій уяві. Їй властиве мистецьке, художнє начало. Дія,пластика органічно доповнюються поезією, музикою. Найдавнішими за походженням є хороводні драматичні ігри, що були колись частиною весняного календарного обряду і досі виконуються саме навесні. Це ігри, створені з метою виховання поваги до землеробської праці, у яких і в слові, і в пластиці рухів відтворюється оранка, обробка ниви, сівба, ріст рослин, збирання, використання врожаю тощо.

Пісні у хороводних іграх прості, легкі для запам’ятовування. Як правило, вони виконуються усіма учасниками, що стають колом і передають відповідними рухами зміст пісні. Часто це робить один учасник гри, який стоїть у середині кола, а інші повторюють або заперечують його дії.

Природний інтерес дітей до всього живого сприяв популярності серед цих ігор, головними персонажами яких є птахи та звірі: квочка, курчата, козенята, журавель, котик, мишка тощо. Участь у таких іграх виховує в дітей почуття єдності з природою, співчуття до слабшого, дає відомості про звички та поведінку тварин.

Особливо багато серед традиційних ігор спортивних, у яких драматизація поєднується з бігом, стрибанням, перетягуванням, пошуком, прориванням кола.

Чимало з давніх ігор супроводжуються поетичними вставками, що промовляються чи проспівуються, які мають найрізноманітніше призначення – сигналізують про початок гри або її етап, коментують події, що відбуваються. Вони збагачують гру, розширюють її пізнавальні і виховні можливості. Художнє слово, поєднане із живим спостереженням, озброює дітей знаннями про навколишній світ, навчає доброти і співчуття, допомагає самостверджуватися.

Дитячі ігри, невід’ємна частина практичної педагогіки, протягом століть формували естетичні смаки дитини, становлячи морально-етичну основу розвитку особистості. Вони сприяють  фізичному і моральному здоров’ю дитини, розвитку її розумових здібностей, підготовці до супільно-корисної діяльності.

Запропоновані ігри рекомендуються для практичного використання у роботі з дітьми. Вони дають можливість учителям ознайомити учнів із народними іграми, що були поширені у селах, пробудити інтерес до історії, обрядів, традицій рідного краю. Описані ігри відібрано з урахуванням можливості їх використання не лише на подвір’ї чи на дитячому майданчику, а й у залі, класній кімнаті.

Народна гра проти самотності

Народна гра – це коли гуртом або щонайменше двоє. Вона означає рухатися, бігати, наздоганяти, стрибати, гратися, жити. Тож грайтеся, як гралися колись, грайтеся, як ми, грайтеся краще від нас. І пам’ятайте, що нра закодувала у словах, діях і рухах не лише народні знання, і й національний характер.

ГОРА

Діти обирають гору. Обраний залишається на місці, а всі відбігають від нього й гукають:

• Горо, горо! Де стоїш?
• Далеко!
• Горо,горо! Кого любиш?
• Кого люблю, того й зловлю!

Гора біжить і намагається когось упіймати. Кого спіймає першим, той і буде Горою.

ГРЕЧАНИКИ

Діти діляться на дві команди, стають навпроти один за одним і співають:

Гоп-чуки. гречки,

Чорні овечки,

А я гречки намелю,

Гречаників напечу.

За другим разом, співаючи те ж саме, стрибають на правій нозі, тримаючись у цей час за ліву ногу попередньої дитини, в бік протилежної команди по колу і намагаються вхопити останнього з протилежної команди за ногу. Перемагає команда, якій вдалося зробити це першій.

КОЗЕНЯТА

Діти, взявшись за руки, йдуть по колу й співають:

А в довгій лозі

Да пасли дівки кози,

А дівчата – козенята

Поламали ноженята.

Аби кізка не скакала,

То б і ніжку ізламала.

Ведучий дає команду: „Пострибали!”. Діти опускають руки і стрибають один за одним на одній нозі. Виграє той, хто протримається найдовше.

ВАРЕНІ РИБКИ

Діти стають у коло спинами, беруться за руки і біжать по колу, проказуючи:

Варені рибки, держітеся кріпко,

А хто увірветься, тому не минеться.

І так до тих пір, поки коло не розірветься.

ЗЛЕНА РІПКА

Діти беруться за руки, йдуть по колу, швидко промовляючи:

• Зеленая ріпко, держись крапко.
• Чий батько ріпку крав?
• Не мій!
• Чия мати варила?
• Не моя!
• Чиї діти їли, бодай поніміли.

Діти завмирають на місці до тих пір, поки хтось не засміється.

Тоді всі показують на нього і кажуть:

- Твій батько ріпку крав!

ОЙ, ГАЮ МІЙ, ГАЮ

Діти обирають двох ведучих, стають шеренгами навпроти, беруться за руки і по черзі співають:

Ой, гаю мій, гаю, зелений розмаю,

Віддайте тую дівку (того хлопця),

Що з лівого краю.

(варіанти: „що з правого краю”, „що посередині”, „що третій із краю” – голосно проказує ведучий).

Вибраний біжить, намагаючись розірвати руки у протилежній ширензі. Якщо це вдається, забирає гравця в свою команду, якщо ні – залишається в тій, до якої біг.

У ДЕРКАЧА

Двом хлопцям зав’язують очі, одному в руки дають рубля і качалку, іншому – джгут. Хлопці стають навпроти і поволі рухаються по колу. Мисливець тримає джгут напоготові і каже:

Ой, деркаче, деркачу,

Кругом тебе поскачу.

Деркач відповідає, весь час водячи качалкою по рублю:

Скачи, скачи,

Та спробуй влучи.

Мисливець. Поскачу, поскачу,

Може, влучу.

Деркач. Спробуй.

У КІЗОНЬКУ

Усі діти стають у коло і, йдучи підстрибом, співають. Кізонька знаходиться в колі, Вовчик – за колом.

По зеленій травці

Кізонька скакала,

Вона всіх дівчаток

у танок скликала.

Зупиняються, йдуть по колу в інший бік, співаючи:

То в яр, то в долину (двічі).

Змінюють знову напрям на протилежний:

То в ружу, то в калину.

Зупиняються. Показуючи на Вовка, співають:

А із лісу темного

Вовчик виглядає,

Він на нашу Кізоньку

Скоса позирає.

Йдуть по колу:

То в яр, то в долину (двічі).

Змінюють напрям:

То в ружу, то в калину.

Піднімають зчеплені руки догори і впускають Вовка до кола,

   кажучи:

„Кізонько, утікай!”.

Вовк намагається спіймати Кізоньку, діти опускають перед ним руки, заважаючи це робити. При цьому кажуть: „Зась!”

Підготувала методист районного Будинку школяра

Ревякіна Марина Володимирівна